Online video hd
Смотреть жесткий видео
Официальный сайт rostobrnadzor 24/7/365
Смотреть видео бесплатно
Например: Интернет-магазин
|
Музыка | Рефераты | Новости | Каталог | Клипы | Игры | Юмор | Обои | Софт | Фотоальбомы | Видео NEW |
---|
|
Рефераты
Основні правові системи сучасності
Інститут муніципального менеджменту і бізнесу Основні правові системи сучасності Київ-2000 План Вступ Висновок Література Тема цієї роботи вибрана тому, що право і держава нерозривно взаємопов’язані, але кожна країна будує свою правову систему, беручи до уваги свої індивідуальні особливості історичного розвитку. Тому сучасні правові системи різних держав відрізняються одна від одної, і мають свої характерні риси. Мета цієї роботи є вивчення особливостей правових систем сучасності, закономірності їх становлення і розвитку. Так як правові системи відображають соціально-економічний розвиток і рівень культури народу, то їх вивчення дозволяє відновити поняття про суспільні відносини, зрозуміти механізм суспільства, маючи на увазі права і обов’язки. Актуальність цієї теми, ще й в тому, що Україна, як країна однієї правової системи, переходить в іншу правову систему. Зараз здійснюється реформа права в Україні, і вивчення особливостей правових основ інших країн дуже важливо на цей момент, так як це допоможе проаналізувати українське законодавство, дозволить використати позитивні моменти і уникнути негативних наслідків. В першій частині цієї роботи представлено аналіз самого поняття Поняття правової системи. Пізнання суті і ролі права в житті потребує широкого підходу до правових явищ у всьому їх різноманітті і взаємодії між собою, а також обліку функціональних властивостей правових явищ по відношенню до людини, держави і суспільства. Разоми з багаточисленними означеннями поняття права, що відображають його головні риси, в науковому правоведенні було обгрунтовано і закріпилось поняття «правова система». Правова система - цілісний комплекс правових явищ, який зумов-лений об’єктивними закономірностями розвитку суспільства, усвідом-лений, постійно відтворюваний людьми і організаціями (державою), та який використовується їми для досягнення своїх цілей. Правова система відбиває закономірності розвитку суспільства, його історичні «національно-культурні» особливості. Кожна держава має свою правову систему, яка має як загальні риси з правовими системами інших держав, так і відмінності від них, тобто специфічні особливості. Винекнення, історія розвитку правової системи держав свідчить про те, що на утримання і розвиток правової системи впливає духовна культура: релігія, філософія, мораль, художня культура, наука. Також на правову систему великий вплив справляє політика і політична культура. Сучасна правова карта світу розкриває різноманітність правових систем і в той же час свідчить про прагнення держав до зближення, єдності у законодавстві, правозастосовної діяльності у сфері регулювання ринкових відносин, охорони навколишнього середовища, та в регулюванні інших сфер суспільного і державного життя. Розширенню взаємодії правових систем сприяє Організація Обєднаних Правова своєрідність країн дозволяє сказати про їх самобутність, про те, що кожна з них утворює свою правову систему - сукупість всіх правових явищ (норм, інститутів, відносин, правосвідомості), які існують в її межах Існує декілька критеріїв об’єднання, класифікації правових систем різноманітних держав: 1. Загальність історичної долі і історичних коренів. Інакше кажу-чи, системи пов’язані між собою історично, мають загальні державно- правові корені (походять з однієї древньої держави, засновані на одних і тих самих правових початках, принципах, нормах). 2. Спільність джерел, форм закріплення і вираження норм права. Мається на увазі зовнішня форма права, те, де і як фіксуються його норми (в законах, договорах, судових рішеннях, звичаях), їх роль, значення, співвідношення. 3. Структурна єдність, схожість. Правові системи країн, які вхо-дять в одну правову сім’ю, повинні мати схожість структурної побудови нормативно-правового матеріалу. Як правило, це знаходить вираження на мікрорівні - на рівні побудови норми права, її елементів, а також на макрорівні - на рівні побудови великих блоків нормативного матеріалу (галузей, субгалузей, інститутів). 4. Спільність принципів регулювання суспільних інтересів. В одних країнах - це ідеї свободи суб’єктів, їх формальної рівності, об’єктивності правосуддя та ін., в інших - теологічні, релігійні початки (наприклад, мусульманські країни), в третіх - соціалістичні, націоналістичні ідеї і т.ін. 5. Єдність термінолгії, юридичних категорій і понять, а також техніки викладення і систематизації норм права. Близькі у правовому відношенні країни загалом використовують рівнозначні або схожі за своїм значенням терміни, що пояснюється єдністю їх походження. По тій же причині законодавці країн, які входять в одну правову систему, при розробці правових текстів застосовують однакові юридичні конструкції, способи побудови нормативного матеріалу, його упорядкування, систематизації. Заслуговує підхід західних компартивістів, які заперечують типологію правових систем тільки за ознакою їх класової сутності. При класифікації вони використовують різноманітні фактори, починаючи з етичних, расових, географічних, релігійних, і закінчуючи юридичною технікою і стилем права. Так, формаційна класифікація має з точки зору юридичної науки той недолік, що вона «розкладає по полицям» усі суспільні явища в цілому, і тому не враховує специфічних особливостей права. Теорія права зацікавлена в такій класифікації, яка б враховувала характер і сутність права, як специфічного суспільного явища, і виходила б із особливостей права. Найбільш ближче до потреб права, виділення правових систем, яке здійснюється наукою порівнюючого права. Краще за все така класифікація проведена відомим компартивістом Р.Давідом. Він виділив слідуючі правові системи (або як він висловлювався, «правові сім’ї»): В якості класифікаційних прикладів були використані перш за все джерела права і методи роботи юристів (законодавців і суддів), далі принципи права і його структура. Природньо, така класифікація адаптована переважно для права, створена для права, тому вона може бути використана для пошуку праворозуміння. Таким чином, існує декілька точок зору на класифікацію правових систем сучасності і недалекого минулого. Сучасні правові системи. В стародавньому світі найбільш розвинутою правовою системою було римське право, юриспруденція Древнього Риму. Рецепція римського права стала головною складаючою частиною формування в середньовічній Європі романо- германської правової системи, «правової сім’ї». Свої цінності, особливості притаманні правовій системі, яка сформувалась в Англії і яка стала основною сім’єю загального права. На формування індуського, іудейського, а також мусульманського права вирішальний вплив справила релігія. Розглянемо більш детально основні правові сім’ї. Романо-германська правова система. Одна із основних правових систем сучасності є романо-германська правова сім’я. Це яскравий приклад того, як всередині одного історичного типу існує декілька різноманітних правових систем. Романо-германська правова сім’я об’єднує правові системі багатьох держав сучасного світового суспільства. Характерною особливістю романо-германської правової сім’ї є те, що вона спирається на нормативно-правові акти, які як правило кодифіковані. На таких кодифікованих основах законодавства засноване право Франції, На саме становлення романо-германської правової системи вплинуло право Економічний, соціально-політичний розвиток суспільства є головним джерелом становлення національної правової системи. В країнах Європи, які тяжіють до романо-германської правової системи, такими умовами стали: феодальна роздробленність, формування централізованих держав, становлення буржуазії, як панівного класу. Тут стали керувати за допомогою законів і кодексів, в яких чітко визначалось: що не заборонено, то дозволяється. В цьому міститься особливості романо-германської правової системи. Важливим джерелом романо-германської системи права виступаэ закон. Другим джерелом романо-германського права є звичай, який виступає в якості додатку до закону. Крім цього, звичай виконує функцію стримування протирічь, несправедливості законодавчих рішень. Своєрідно положення звичаїв в системі джерел романо-германського права. Третім джерелом романо-германського права, з відповідними застереженнями, може бути визнана судова практика. По питанню судової практики, як джерела романо-германського права позиція доктрини вельми суперечлива. Не дивлячсись на це, можна зробити висновок про можливість зарахування судової практики до числа допоміжних джерел. В першу чергу це стосується «касаційного преценденту». Касаційний суд - це вища інстанція,і тому по суті, «просте» судове рішення, засноване, наприклад, на аналогічному чи загальному принципах, благополучно минувши «касаційний етап», може сприйматися іншими судами при вирішенні схожих справ, як фактичний прецедент. Тут можна казати про судовий прецедент як деяке виключення, яке не доторкується початкового принципу верховенства закону. У всіх країнах романо-германської сім’ї визнається ділення права на публічне і приватне. Публічне право регламентує відносини субординаційні, які базуються на владі і підкоренні, на механізмі примусу зобов’язаних особ. В ньому домінують імперативні норми, які можуть бути змінені, доповнені учасниками правовідносин. До сфери публічного права можна віднести конституційне, кримінальне, адміністративне, фінансове, міжнародне право, процесуальні галузі ООН, інститути Трудового права и т.д. Приватне право опосередковує відносини між рівноправними, незалежними суб’єктами. Тут переважають диспозиційні норми, що діють лише в тій частині, в якій вони не змінені, не скасовані їх учасниками. До сфери приватного права належать: цивільне, сімейне, торгове, міжнародне приватне право та інші. Однак такий розподіл в деякій мірі втратив за останній час те значення, яке мав на перших етапах розвитку континентального права, хоча все ще залишається важливою характеристикою структури сучасних національних правових систем. Ми розглянули загальні ознаки правової системи країн, які належать до романо-германської правової сім’ї. На закінчення, хотілося б підкреслити, що різноманітні країни романо- германської правової сім’ї об’єднанні в теперішній час єдиною концепцією, за якою, першочергова роль належить закону. Але існують і деякі значні відмінності між системами цих країн, що торкаються конституційного контролю, кодифікації, різноманітної ролі закону і регламенту, тлумачення законів. Отже, романо-германська система кодифікована, в основному базується на кодексах, на докладному і розвинутому централізованому законодавчому регулюванні. На перший план висунуті правові норми, які розглядаються як обов’язкові правила поведінки, які відповідають вимогам справедливості. Система загального права. Система загального (або англо-американського) права включає право В групу англійського права входять поряд з Англією - Північна Ірландія, Другу групу утворює право США, яке маючи своїм джерелом англійське Загальне право було створене суддями, які вирішували конкретні конфліктні ситуації. В системі загального права, сама норма права менш абстрактна, ніж в романо-германській системі. Тут норма права направлена не стільки на створення загального правила поведінки, скільки на визначену ситуацію, і в меньшій степені, на майбутнє, на відносно передбачувану ситуацію. Загальне право - це така правова система, де головним джерелом є судовий прецендент. З латині «прецедент», можна перевести, як «попередній». Система загального права ставить судовий прецедент на один рівень із законом, вона майже незнає кодексів (функціонують окремі закони, які прийняті для конкретних цілей), але придає велике значення судовій практиці. Дуже важливо, що економічне, соціально-політичне джерело національно правових систем англо-американської групи в принципі те, що і в країнах романо-германського права. Це необхідність посилення центральної політичної влади, державнополітичне об’єднання країни. Фундаментом для становлення загального права стали місцеві звичаї і узагальнення практики місцевих судів. Так, і в теперішній час в загальнім праві зберіглося багато елементів (інститути, терміни) права, які склалися ще в період його формування. Використання древніх форм, особливої «юридичної мови», вміння знаходити судовий прецедент, виключає можливість роботи в судових установах, осіб без спеціальної юридичної підготовки. У країнах, правова система яких заснована на загальному праві, будується по загальній доктрині. Але це не означає, що наприклад, всі правові інститути і форми, які склалися в праві Великобританії, діють і на територіях США, Канади і т.д. Тут застарілі форми загального права замінені, і хоча існують посилання на англійське загальне право, але судові системи цих країн засновуються тільки на своїх прецендентах. В загальному чи англосаксонському праві підвищенне значення надано процедурно-правовим правилам, і правова система, не виражена в абстрактно сформульованих правилах, в стуктурно складному, в логічно замкнутій побудові, носить харктер відкритої системи методів вірішення юридично значимих проблем. Структура права в англо-американській правовій сім’ї (поділення на галузі і інститути права), сама концепція права, система джерел права, юридична мова, зовсім інші ніж в романо-германській правовій сім’ї. В англійському праві відсутній розподіл права на публічне і приватне, тут його змінює розподіл права на «загальне право» і «право справедливості». Зростання числа законів загострило проблему систематизації. Загальна правова система - традиційний представник правових систем, які визначаються як «некодефіковані». Тут до сих пір мова йде лише про системтизацію шляхом консолідації - процеса об’єднання законодавчих положень по одному питанню в єдиний акт. Зростання писанного права в сучасний період, проходить не тільки за допомогою статутів, але і в значній мірі, шляхом підзаконної нормотворчості. Крім того, деяку роль у правовому житті систем загального права відіграють традиції, доктрина і розум. Ці допоміжні джерела права знаходять застосування при заповненні пропусків у діючому праві. Можна сказати, що і саме загальне право характеризується як вираження розуму. Отже, в процесі розповсюдження у світі - перш за все завдяки колоніальній політиці Англії - загальне право стало однією із найбільших правових систем світу. В результаті, сьогодні майже третя частина людства проживає в значній мірі за нормами англійського права. Релігійно-правові системи. Релігійні системи існують в багатьох країнах. Р.Давід пише про ці системи: «можна навіть засумніватися тому, що вони являються правом. В більшості з них, якщо не у всіх, акцент робиться на обов’язки, які покладаються на праведну людину, а поняття суб’єктивного права відсутнє. Правові системи цих країн не мають тої єдності, яка властива раніш охарактеризованим правовим системам. Однак вони мають багато спільного по суті і формі, всі вони засновані на концепціях, які відрізняються від тих, що владарюють у західних країнах. Звичайно, всі ці правові системи в якійсь мірі переймають західні ідеї, але в значній мірі залишаються на позиціях, на яких право розуміється зовсім інакше і не покликано виконувати ті ж функції, що і в західних країнах. Вважається, що принципи, якими керуються не західні країни, бувають двох видів: До першої групи відносяться країни мусульманського, індуського, і іудейського права, до другої - країни Далекого Сходу. Мусульманське право Мусульманське право як система виникла ще в VII-X cт. в Арабському Характерною рисою мусульманського права є те, що воно представляє собою одну із багатьох сторін релігії іслама, яка встановлює визначені правила і об’єкт вірування, а також вказує віруючим на те, що можна робити, а що не можна. Шлях напрямку (“Шар” чи “Шаріат”) і складає саме мусульманське право, а воно вже і диктує мусульманину правила поведінки у відповідності з релігією. В основі мусульманського права лежить чотири джерела: Цікавим є той факт, що норми Шаріату виконуються населенням мусульманських країн і сприймаються як обов’язкові правила поведінки. В країнах з мусульманським правом конституція не вважається основним законом, цю роль грають Коран, Сунна, Іджма і Кияс. Мусульманські юристи і богослови вважають, що врегулюванню нормам Також можна відмітити, що норми мусульманського права мають відносну незалежність по відношенню до постулатів ісламу. Так поряд з писаним правом Правові системи різних мусульманських держав, не дивлячись на їх спільність у головному, мають і істотні відмінності в структурі права, правових закладів, правовій культурі, правового регулювання. Великий вплив на розвиток правових систем мусульманських держав в наш час роблять правові системи Заходу - романо-германська і загального права. В той же час, в ряді країн зберігаються і діють мусульманські суди, в юрисдикцію яких входить перш за все розгляд справ приватного статуту, а інколи і цивільних чи кримінальних. В наш час не в одній країні із мусульманської правової сім’ї, мусульманське право не є єдиним діючим правом, але в той же час воно не втратило своїх позицій в якості діючих правових норм. Виключення складає тільки Турція, де ще в 30-і рр.цього століття, мусульманське право у всіх галузях було замінене законодавством буржуазного типу. Отже можна сказати про своєрідні відмінності і єдності правових норм в мусульманськй правовій системі. В цілому, це право не зливається з релігією і не виступає частиною ісламу, як релігійної системи, хоч багато його норм і співпадають з релігійними правилами поведінки. Індуське право. Індуське право – це оригінальна правова система, яка відображає вплив англійського загального права часів колонізації з одного боку і індуського з іншого. Норми індійського права були обов’язкові для всіх проживаючих вкраїнах індуського права, незалежно від їх національності і релігійної належності. Індійське право – це релігійна правова система спільноти, яка сповідує іудаїзм в Індії, та інших країнах Південно-Східної Азії і Африки. Однією із догм індуїзма є те, що люди поділені з моменту народження на соціальні і ієрархійні категорії, кожна з яких має свою систему прав і обов’язків, а також і мораль. Пояснення кастової структури суспільства - основа філософської, релігійної і соціальної системи індуїзма. При цьому кожна людина повинна вести себе так, як це визначено соціальною кастою, якій він належить. Головною рисою індійського права є його органічний зв’язок з релігією. Уряду дозволяється законотворити, але судові преценденти і законодавство не вважаються джерелами права. Суддям дані широкі повноваження, щоб усіма можливими способами примирити справедливість і владу, навіть коли існує відповідний закон. Ці країни довгий час були колоніями Англії, слідством цього став вплив англосаксонського права, яке засноване на судовому преценденті. Але правило прецендента не стало головніше традицій індуського права. .Англо-саксонське право діє тільки в містах, а в селах продовжує регулювати суспільні відносини правовий звичай. Багато інститутів і норм цього права зазнали модифікації, але повного витіснення індуського права не сталося. Склалося нове право, де індуське право зберігло своє регулююче значення, правда з деякими обмеженнями. Конституція 1950 р. відхилила систему каст і заборонила дискримінацію за кастовою належністю. В індуському праві відбулася свого роду революція. До норм індуського права, які діють в сучасних умовах, належать регламентація приватного статуту, включаючи шлюб і розлучення, неповноліття і опікунство, наслідування, спільну власність, релігійні інститути. Отже, ми бачимо, що вірність традиціям прослідковується скрізь всі перетворення, вікові корені пов’язані з релігією дають про себе знати. Право Далекого Сходу. Зовсім інша картина відкривається при погляді на Далекий Схід, і особливо на Китай. Тут мова не йде про те, щоб побачити якесь ідеальне право, яке відрізняється від норм, вироблених законодавцем, чи інших норм, які застосовують на практиці. Тут під сумнівом стоїть сама цінність права. Правова система сучасного Китаю представляє собою складне переплетіння двох протилежних історично обумовлених концепцій: Комуністичний режим в Китаї і вестернізація Японії не змінили значно цього погляду, який закріпився у свідомості людей. Система звичайного права. Розглядаючи і характеризуючи соціально-політичний устрій і правові системи африканських держав, необхідно спочатку врахувати особливості традицій, як правових елементів, їх різноманіття і складність, так як вони існують в економіці, політиці, і праві цих країн. Хоч країни африканського континенту і були довгий час колоніями більш сильних держав, які нав’язували свої правові системи, але не дивлячись на це зберіглися і місцеві правові звичаї і релігійно-юридичні норми. В багатьох країнах існують колоніальні законодавства, щоб знайти необхідні умови для подальшого розвитку. Перш за все це стосується конституційного законодавства, але все рівно ще до цього часу діють багато актів колоніального періоду. Однією із найхарактерніших рис, які властиві праву африканських країн, є їх неоднорідність. Крім цього, те що тут діє колоніальне законодавство, величезний вплив справляє і національне право, а в деяких країнах і доволі таки поширена система релігійно правових норм, що регулює в основному цивільні і шлюбно-правові відносини. Майже скрізь розповсюджений правовий звичай, що регулює взаємовідносини, які характерні для рідоплеменної організації суспільства і феодалізма. Серед умов, котрі вплинули на те, щоб соціальні звичаї переросли в правові, головними є сила традицій, внутрішня необхідність виконувати традиції, належність до одного роду, племені, статі і віку, розвиток патріархально-феодальних відносин, укріплення влади рідоплеменної знатті, затвердження в традиціях майнової і соціальної нерівності. Але найголовнішим фактором стало утворення держав, коли традиції отримали дозвіл вже з боку державної влади, тобто остаточно отримали правову форму. В правових системах африканських держав переплітаються і органічно співіснують три види права: загальнотериторіальне, релігійне і звичайне. Як раз ця цілісність і органічність і є дуже цікавою особливістю цих правових систем. Але в теперішній час значення звичайного права зменшується і підвищується значення загальнотериторіального права. Модифікуючись, звичайне право стає писанним і об’єднується з загальнотериторіальним. У зв’язку з колоніальними завоюваннями і впровадження європейського права, насильницькій трансформації традицій в правову форму, звичайне право змінилося, розвинулося і еволюціонувало Соціалістична правова система. Соціалістична правова сім’я (або соціалістична правова система) складає, або точніше складала, ще одну численну правову сім’ю. Соціалістична система була виділена в науці порівнюючого права за її цільовою направленністю. Тут прво розглядається як знаряддя і засіб революційного перевлаштування суспільства, побудови нового ладу. Ця система охоплювала колишній СРСР і соціалістичні країни. За юридичними ознаками ця система більш близька до романо-германської системи. На соціалістичні правові системи Єворопи, Азії і Латинської Америки, які складали соціалістичний табір, значний вплив зробила перша соціалістична правова система - радянська. Національні правові системи зарубіжних соціалістичних держав являлись і являються різновидами радянського права. Тому на прикладі права СРСР можна розглянути основні риси, які притаманні соціалістичному праву. Соціалістичне право має деяку схожість із романо-германською правовою системою. Воно достатньо широко зберегло її термінологію, а також хоча б по- зовнішньому вигляду - її структуру. Для радянського права характерна концепція правової норми, яка мало чим відрізняється від французької чи німецької концепції. Виходячи з цього, деякі західні автори, особливо англійці і американці, відмовляються бачити в радянському праві оригінальну систему, і тому відносять її до романо-германської правової сім’ї. Соціалістичні юристи одностайно захищали протилежну тезу. Для них право Соціалістичне право має яскраво виражений класовий характер. Єдине, або основне у соціалістичного права, є спочатку революційна творчість виконавців, а пізніше, нормативно-правові акти, у відношенні яких декларувалось, що вони виражають волю трудящих, переважної більшості населення, а потім всього народу, керованого комуністичною партією. Із нормативно-правових актів, що приймалися, більшу частину складали підзаконні (таємні і напівтаємні накази, інструкції і т.д.), які фактично виражали перш за все і головним чином волю і інтереси партійно-державного апарату. Соціалістичне право розглядається як реалізація марксистсько-ленінської доктрини. Те, що стосується категорій і інститутів, то тут неможна не визнати оригінальністю радянського права. По зовніш-ньому вигляду в ньому збережені категорії і інститути романо-германської системи, однак за своєю суттю вони корінним образом оновлені. В суспільстві нового типу, заснованим на іншій економічній системі, і яка керується іншими ідеалами, виникають зовсім інші проблеми. Радянська система права , хоч зовнішньо і залишається такою ж , як і система романо-германського типу, але існують і значні відмін-ності: сімейне право відокремлено від цивільного, зникло торгове право, з’явилось колгоспне і житлове право. Констицуційне право у вищій мірі відрізняється від конституцій-ного права західних країн. Особливо характерні дві риси: ведуча роль, відведена комуністичній партії, та здійснення влади і управління Рада-ми всіх рівнів. Ще одним важливим аспектом соціалістичного права є запере-чення приватного права. Права, за думкою теоретиків марксизма-ленінізма - це не більш чим аспект політики, інструмент, в руках панівного класу. В цій концепції не залишається місця для приватного права, яке претендувало б на незалежність від яких би то небуло упереджених думок і політичних обставин. Для соціалістичної правової системи залишились чужими ідеї панування права і думки про те, що потрібно вишукувати право, яке відповідає почуттю справедливості, заснованому на примиренні, погодженні інтересів приватних осіб і суспільства. Право носило імперативний характер, було пов’язане з державною політокою, являлось її аспектом, забезпечувалося партійною владою і примусовою силою правоохоронних органів. В теорії виключалась можливість для судової практики виступати в ролі утворювача норм права. Їй відводилася лише роль суворого пояснювача права. Це принципова позиція в якійсь мірі підкріплювалась і відсутністю в країні судової «касти», яка претендувала б на те, щоб стати незалежною від державної влади. Не дивлячись на конституційний принцип незалежності суддів і підлеглості їх тільки закону, суд залишався інструментом в руках панівного класу (групи), забезпечував його панування і захищав його інтереси. Судова влада не намагалася контролювати законодавчу і виконуючу гілки влади. В теперішній час, в результаті змін, які пройшли в першу чергу в колишнім СРСР, соціалістичне право (за винятком деяких країн) практично перестало існувати. І це, в котрий раз доводить, що коли держава ставить себе вище права, коли право являєтья «інструментом в руках панівного класу чи партії» - така держава заздалегідь обрікає себе на руйнування і загибель. В данній роботі були розглянуті риси основних правових систем сучасного світу. Як висновок, хотілося б відмітити, що згідно актам проголошення незалежності України від 24 серпня 1991р. і Конституції України від 26 червня 1996р. - Україна являє собою незалежну суверенну державу. Всі державні інститути України знаходяться на початку реформування, в тому числі і правова система. Україна являється країною кодифікованого права, тобто правову систему України можна віднести до романо-германської, в якій головною рисою є верховенство закону. Найбільш важливий закон на Україні - Але мабуть не існує ідеальної правової моделі, яка б одночасно підходила б для всіх країн світу. Багато плюсів можна відмітити у романо- германської правової системи. Правові норми чітко кодифіковані, правозастосовнику не важко знайти ту чи іншу норму. Але з іншого боку, доктрина яка виражає рівність права і закону, може зіграти і негативну роль. Так було в 30-х роках в Німеччині і ряді інших країн, коли до влади прийшов тоталітарний режим, і змінив закони, поставивши закон над правом. У прецендентного права перевага у тому, що воно ближче до практики, але з іншого боку дуже ускладнений пошук прецендентів для реалізації норм права. Також неважко побачити, що і належність країни до однієї і тієї ж великої правової сім’ї, не виключає суттєвих відмінностей між національними правовими системами цих країн. В результаті розвитку міжнародного права, торгових і економічних зв’язків між країнами спостерігається тенденція до зближення правових систем різних країн. Так в країнах «загального права» все більше значення набуває кодифікація, а в країнах континентального права - навпаки судовий прецедент. Розширення міжнародних зв’язків, як економічних так і політичних, сприяє уніфікації правових систем. Інтегруючу роль відіграло утворення В результаті цього, хоч і збільшується круг джерел права, але спріввідношення їх впливу все рівно неоднакове. Наприклад, в країнах з романо-германським правом основним джерелом права є закон і підзаконний акт; в державах, чиї правові системи належать до англосаксонської правової сім’ї ведучу роль грає судовий прецедент, який інколи стоїть вище закону. Зараз в англо-саксонських країнах намітилась тенденція до збільшення значення закону і підзаконних актів; в державах континентального прав навпаки, роль судової практики і прецендента зростає з кожним днем. Пріорітетними серед норм права цивілізованих держав стають, перш за все, націлені на захист прав і свобод людини. Правда, найбільш складно процеси уніфікації правових норм і законодавства в цілому проходять в тих державах, правові системи, яких знаходяться під сильним впливом релігійних і національних традицій. Література. Загрядский Г.В. Правовые системы современности. М., 1995. 2. Рене Давид. Основные правовые системы современности. М.: Прогресс., 1988. 3. Коваленко А.И. Теория государства и права. М., 1994. 4. Алексеев С.С. Государство и право. М.: Юридическая литература, 1996.
Контрольна робота з основ права студента 2-го курсу 1-ої групи заочної форми навчання факультету «Заочного навчання, перепідготовки і підвищення кваліфікації спеціалістів» за спеціальністю «Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності підприємства» Салецького Юрія. |
10 лучших рефератов
|
|
Copyright © 2006-2007, www.MixZona.ru
Условия пользования
|
Реклама на портале |
В хорошем качестве hd видео
Онлайн видео бесплатно